Іван Шемелинець, Євген Ніколаєв.
Національне агенстство із забезпечення якості вищої освіти на засіданні 30 серпня 2022 року схвалило нову версію проєкту Закону України «Про академічну доброчесність». Ми проаналізували цей законопроєкт і надаємо свої рекомендації щодо його вдосконалення.
- Усюди по тексту законопроєкту слід замінити вирази «об’єктивне» та «необ’єктивне» оцінювання на більш доречні. Сучасні міжнародні дослідження не застосовують ознаку «об’єктивність» як характеристику оцінювання, оскільки це не є коректним: оцінювання не може бути цілком об’єктивним як повністю незалежним від певних рішень розробника завдань, викладача і того, хто проходить це оцінювання. Натомість коректною трактовкою є розгляд тих чи тих інструментів оцінювання та результатів їхнього застосування як таких, що дозволяють більшою або меншою мірою досягти поставлених перед конкретним оцінюванням цілей. Ми наводимо більш доцільні, на наш погляд, формулювання з цього питання у порівняльній таблиці, що додається.
- Статті 7 і 34 законопроєкту оперують поняттям «конфлікт інтересів». У цьому зв’язку доцільно включити до законопроєкту окрему статтю «Конфлікт інтересів», де надати тлумачення цього поняття. Річ у тім, що згідно з чинним Законом України «Про запобігання корупції», явище конфлікту інтересів поширюється виключно на посадових та службових осіб. Згідно зі Змінами до Роз’яснення…, затвердженими Рішенням НАЗК від 08.02.2019 р. № 368, у закладах освіти до таких осіб належать зокрема керівники структурних підрозділів та їхні заступники. Це означає, що закріплене у чинному законодавстві визначення поняття «конфлікт інтересів» не поширюється, зокрема, на ситуації, що можуть виникати при взаємодії викладачів і студентів (вчителів та учнів) тощо, оскільки ані викладачі, ані учні не є посадовими чи службовими особами. Проте значна частина конфліктів інтересів в освітньому процесі має місце саме у взаємодії між вказаними учасниками освітнього процесу, і це слід віддзеркалити у законодавстві.
- Наведене у частині другій статті 4 законопроєкту визначення поняття «автор (співавтор) академічного твору» слід замінити на критерії визначення авторства, сформульовані у рекомендаціях Міжнародного комітету редакторів медичних журналів. Згідно з цими рекомендаціями, факт авторства певної особи встановлюється, якщо вона одночасно задовольняє усім чотирьом критеріям:
- Суттєвий внесок до концепції або плану дослідження або одержання, аналіз чи інтерпретація даних.
- Написання академічного тексту або переробка його змістового наповнення.
- Якщо академічний твір планується оприлюднити, то ухвалення його остаточної редакції.
- Згода нести відповідальність за всі аспекти виконаної роботи, своєчасно відповідати на питання, що можуть стосуватися точності й достовірності будь-якої частини дослідження.
Зазначені критерії визначення авторства широко визнані міжнародною науковою спільнотою, провідними науковими виданнями, застосовуються при вирішенні спорів щодо авторства, їх застосовує у своїх рекомендаціях Комітет з публікаційної етики (COPE).
- Норма «В оприлюдненому академічному творі зазначаються всі його автори» (абзац другий частини другої ст. 4 законопроєкту) суперечить (створює колізію) нормі п. 2 частини першої ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», згідно з якою автору належить право «забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом». Цю колізію слід усунути.
- Чинна редакція частини сьомої ст. 42 Закону України «Про освіту» надає закладам освіти повноваження встановлювати додаткові порівняно із визначеними Законом види академічної відповідальності учасників освітнього процесу. У пропонованій редакції законопроєкту цю норму пропонується виключити. Ми вважаємо скасування вказаної норми недоцільним, оскільки наявність у закладів освіти повноваження самостійно визначати окремі види академічної відповідальності відповідає міжнародному досвіду та є важливою складовою академічної автономії закладів освіти.
- Перелік основних видів академічної відповідальності здобувачів освіти (частина перша статті 27 законопроєкту) слід доповнити пунктом «повторне проходження оцінювання зі зниженням максимальної оцінки» (англ. capped assessment / assessment for a cap). Цей вид оцінювання полягає в тому, що за результатами виконання завдання здобувач освіти може одержати оцінку, не більшу ніж «задовільно» або «добре», але не «відмінно».
- Частина третя статті 28 законопроєкту визначає, що процедура розгляду питання про позбавлення особи наукового ступеня в окремих випадках вимагає наявності відповідного рішення закладу вищої освіти (наукової установи), в якому відбувся захист дисертаційного дослідження. Насправді заклади вищої освіти (наукові установи) не завжди зацікавлені у прийнятті такого рішення, що унеможливлює належний розгляд зазначеного питання. Тому у вказаній нормі слід передбачити альтернативний механізм позбавлення особи наукового ступеня, який не передбачає обов’язковості рішення відповідного закладу вищої освіти (наукової установи). Саме такий механізм чинний на сьогодні — див. Порядок
присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 р. № 1197. - У статті 29 законопроєкту необхідно визначити суб’єкта, уповноваженого встановлювати неспроможність закладу освіти, наукової установи реагувати на виявлені порушення академічної доброчесності, та окреслити відповідну процедуру (критерії).
- Законопроєктом слід передбачити можливість розгляду анонімних повідомлень про імовірні порушення академічної доброчесності, аналогічно до того, як це передбачено Законом України «Про запобігання корупції» для повідомлень щодо імовірних корупційних правопорушень. Пропонуємо таку редакцію норми: «Повідомлення (у тому числі анонімне) підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення порушення академічної доброчесності, які можуть бути перевірені».
- У статті 31 законопроєкту слід передбачити дії у випадку, якщо академічний твір оприлюднено у вигляді окремої публікації (книга, монографія тощо).
- У розділі V законопроєкту чимало повноважень щодо реагування на порушення академічної доброчесності покладається на заклади вищої освіти (наукові установи). Усюди, де це доречно, цей вираз слід доповнити: «заклади вищої освіти (наукові установи), їхні правонаступники». Це уточнення особливо важливе для розгляду порушень щодо наукових ступенів, які могли бути присуджені закладами вищої освіти, що згодом були реорганізовані.
- Інші пропозиції див. у порівняльній таблиці.
